Фільм засновано на однойменному романі Брюса Камерона, який написав багато творів про песиків. Його книгу «Життя і мета собаки» перенесли на екран у 2017 році. Тоді кіно непогано окупилося. Тому сиквел стрічки «Подорож собаки» запустили у розробку. Тож екранізація наступного собачого сольника була лише питанням часу. Знову ж таки про подорож пса. Тим паче книга «Шлях додому» стала дуже популярною вже після виходу. Позитивна історія надихала людей. Психотерапевти навіть радили своїм пацієнтам прочитати цей роман, що підходить як дорослим, так і дітям. «Шлях додому» складається з двох частин. Стрічка зображує першу з них. Це передбачає ще один гачок для продовження у разі комерційного успіху. Чарльз Мартін Сміт став ідеальним кандидатом на режисерський пост. У нього за плечима є кілька фільмів про собаку-баскетболіста та драму дельфіна.
Критикам «Шлях додому» не сподобався. Вочевидь, після Хатіко-like тайтлів їх складно здивувати. Тим більше сучасні проекти не прагнуть вражати. Вони працюють на чітко визначений спектр емоцій.
Оповідь ведеться від імені собаки Белли. Вона насолоджується своїм життям разом із господарем Лукасом (Джоном Хауер-Кінгом). Він підібрав її щенятком на розвалинах будинку і прихистив. Лукас навчив її різним командам, розбестив солодощами та веселими іграми. Інколи білки руйнують ідилію, діймаючи Беллу. Одного разу під час погоні за настирливим гризуном собака опиняється за сотні кілометрів від дому. Белла вирішує за будь-яку ціну повернутися до Лукаса. На шляху їй прийдеться рятувати людей, допомагати їм з реабілітацією, клянчити їжу і вибиратися з халеп.
Сюжет фільму скинув книжний баласт описів та переживань і став цілком лінійним, передбачуваним і незахопливим. Тільки місцями проскакують чуттєві та вражаючі сцени, які у симбіозі з музикою створюють потрібний ефект. Надмірні пояснення Белли під кінець надокучають, бо глядачу хочеться насолодитися подіями, а не дивитися матч на виживання з коментатором. Сумнівним виживанням, до слова.
Автори заклали у проект кілька ходових толерантних посилів, які у цих умовах виглядають недоречно і смішно (змішані шлюби, наприклад). Собачий расизм – невдала адаптація. Персонажі діляться конкретно на хороших і поганих. Вони майже не розвиваються, а лише залишаються самими собою, виконуючи певні функції. Лукас турбується, його дівчина відстоює права усіх підряд, антагоніст тільки й шукає, кому накапостити задля своєї наживи.
«Шлях додому» – це «правильний» милий фільм. Він розчулює вже з перших хвилин. У Голлівуді давно навчилися робити зворушливе кіно про тварин для цільової аудиторії. Чи щира ця стрічка? Однозначну відповідь складно знайти. Акторка Ешлі Джад уже втретє знімається у Чарльза Мартіна Сміта. Водночас він нормально співпрацював із Харві Вайнштейном, на якого подала у суд Ешлі Джад за домагання і облажалась. Незважаючи на суперечності, кар’єра і бізнес – найголовніше.
Фільм показує вельми утопічний світ (але сценаристи стверджують, що у США все так і є насправді). Люди аж надто приязно ставляться до тварин, що геть не відповідає реальності. Крім лютих браконьєрів і психопатів, немає байдужих осіб – більшість, яка шкодить не менш за попередніх двох. Карикатурний антагоніст прямісінько з «Гарфілда» не рахується.
На фоні природних пейзажів красуються погані CGI-моделі диких звірів, які живуть у злагоді з оточенням і ще й по бартеру допомагають Беллі. Зрештою, сам шлях додому стає безтурботною прогулянкою, а не небезпечним випробуванням. Хоча напруження накинуло б очок драмі, змусивши хвилюватися за героїню. У нашому світі тварини страждають від жорстокості людей. Ситуація щороку погіршується. Тож залиште казкові тріпи «Діснею» і зніміть актуальне кіно.