21 грудня у прокат виходить черговий «культурний транш (чи треш, самі вирішуйте)» з материка свободи і розбрату. Чим цього разу здивують найгеніальніші мізки комедії і сатири можемо дізнатися вже зараз, не відходячи від каси голлівудського фаст-фуду.
У центрі подій історія братів Кайла (Оуен Вілсон) і Пітера (Ед Хелмс) Рейнольдсів, яким добра матуся (Гленн Клоуз) все їхнє свідоме життя тринділа, що їх батько помер від раку прямої кишки, коли вони ще були зовсім крихітками. Та все ж одного символічного разу (під час свого весілля – іронія, яка ж ти стерво) вона зізнається синам, що сама не шарить, хто їхній батько. Тепер знайти цього чоловіка – лейтмотив подорожі двох заблукавших душ. Попереду їх чекають rendez-vous з прибацаними колишніми своєї матусі. Зрештою, склавши воєдино всі зачепки, вони таки пройдуть цей квест.
І справді прізвище Рейнольдс їм дуже пасує. Знаємо ми їхнього тезку, який теж обожнює жарти про сраки і не захищений секс.
Найбільша перевага стрічки криється в акторах. Цей сет шикарний: Ед Хелмс, Оуен Вілсон, Райан Картрайт, Дж. К. Сіммонс, Кетрін Аселтон, Вінг Реймз. Для них то виходить такий собі фільм-релакс після напруженого кар’єрного року. Тобто коли відомі і круті актори збираються і чудять якусь трешову дич, відриваючись під час зйомок (просто таки ефект «Муві 43»). Тому і для нас це непогане видовище, і для них не зашквар. Без цього «Байстрюки» були б типовою американською дурнуватою комедією.
Оуен Вілсон та Ед Хелмс взагалі не напрягаються. Вони класно себе почувають у рідному амплуа. Тому і відграють двох братів-бовдурів «на ура». Хоча Ед Хелмс іноді видає крихту драми. Та ще й яку, ух!
Втім чогось оригінального від сюжету очікувати не варто – центральна арка розкриває конфлікт двох братів, який штамповано вибудований на одній лише фразі: «Ти був таким піжоном у школі, а я зацькованим лузером». Знаємо ми тут цілий клуб невдах. Треба було лишень клоуну наваляти, дурнику. Стандартний вже рецепт додає +10 до крутості.
Серед святкового кіношного божевілля, цілої купи зроблених «під Оскар» стрічок та просто довбанутого угару «Байстрюки» все ж виділяються і виглядають доволі таки впевнено.
Одне дуже влучне англійське слівце у нашому дубляжі заміняють то на «шпехатись», то на «пердолитись». І якщо коротко, то майже весь гумор побудований якраз на цьому. Просто кожен наступний жарт лунатиме ще більш збочено або навіть шокуюче. Є і класні жартики, але їх, здебільшого, показали у трейлерах. Проте фільму буде чим подивувати. Іноді сцени ну дуже абсурдні. Але це випадок із розділу «Настільки погано, що добре».
Варто відзначити, що український дубляж значно «оцензурив» стрічку. Бо в оригіналі там ціла купа матюків і жорстких порно-історій. Від такого «анатомічного гайду» навіть у дорослих глядачів може статись «культурний передоз».
Режисером виступив Лоуренс Шер, який до того знімав «Похмілля у Вегасі». І якщо у «Похміллі» у нього вдалось зробити «комбінашку» (оп, відсилка до «Байстрюків») з двох різних полюсів гумору – нижче і вище пояса – то у «Байстрюках» він чи то втратив хватку, чи то просто розслабився. Банальне порівняння: у «Похміллі» навіть показ геніталій демонстрували більш креативно, а у «Байстрюках» їх лишень тицяють в обличчя глядачу.
«Витягує» фільм, крім акторів, непогана кінцівка, яка все ж справляє враження. Є й дуже атмосферні і милі моменти, які теж плюсують якість.
«Байстрюки» – це така незапарна попкорнова комедія. Якщо вам хочеться на якийсь час відключити мізки або ж випустити аристократичний душок, то це якраз те, що потрібно.
Дивився Дмитро Сидоренко