Капітан дає команду: чоловіків живих не залишати, жінок – брати живими. Доля інших знахідок буде вирішуватися у порядку денному демократичним шляхом. Ямайка, Куба, Пуерто-Рико, Барбадос, Домініканська республіка. Поціновувачі Карибської акваторії. Представники Вест-Індії. Прихильники радикальної дипломатії. Ми – мандрівники, туристи, досліджувачі, першовідкривачі, моряки, бандити, коханці, алкоголіки, чоловіки, романтики, історики, військові. Ми – пірати.
Ми згадуємо про Тортугу та ром, згадуємо про портових devotchka та наших законних жінок, згадуємо про колишні доблесні подвиги та дати народження наших дітей. Ми згадуємо про наше насильство над людьми та про кару Господню за гріхи наші, згадуємо, згадуємо, та не можемо згадати, насправді, тому що поклали свої життєписи на мапу світу, а здоров’я програли у тавернах, тому що історії створювалися від цинги, а повітря ми крали у церквах і тюрьмах.
Він, наш кок Бутч, розповідав про одну власницю таверни у Гелтауні. Мовляв, ця свята жінка: «кохається, наче в останнє та наливає, наче собі». Тільки-но кок прийшов до нас, цебто до них, тому що мене ще не було у команді цих лютих фанатів літерболу та бити в morda, Карибське море було нашим, цебто їхнім. Власне не Карибське, а Піратське. Вони дозволяли собі все: відкрито переписувати фрегати на батьків, не декларувати заробіток із кожного морського полювання, не тримати піст та не платити, з рештою, податки. All inclusive. Duty Free. Загалом, казав він, мовляв, ця жінка була святою не через те, що кожен пірат називав її матусею, і не через те, що вона завжди ходила у безмежно красивому, у тропічний візерунок із рожевою квіткою, корсеті, що підкреслював її figura, хоча це й додавало її і так беззаперечному авторитету бонусів. А свята через те, що перепивала будь-якого мандрівника, що заходив до неї цмулити пиво, джин чи може навіть поджемитися під «Motörhead» – без різниці. Будь-коли. Будь-кого. «Але пила вона лише ром, на жаль, чи, на щастя, – розповідав Бутч. – В один такий вечір, – продовжував він, коли ми всі сіли вечеряти, – до неї у таверну зайшов Мавпа, Максиміліан Мавпа, легендарний пірат, дебошир і pyanitsa».
– Подейкують, що пив він віддано та надійно, безбожно та без помилок, пив так, наче він продовжував своє буття і за це архангели допомогали йому повертатися до каюти. Проте, – кок робить павзу, аби накрутити карбонару, – до речі, царство йому небесне, коли Мавпа побачив її, коли побачив, як вона безжально перекидає чарку, захотів її в дружину. Зрозуміло, що Максиміліан хоч і був відомим, але для неї це нічого не означало. Тобто, означало аж нічого. Вона любила хоробрих і в цьому випадку Мавпа зі своїм алкоголізмом дійсно був хоробрим, чи хворим – досі не зрозуміло.
З історії було зрозуміло, що власниця таверни та пірат Мавпа вживали алкогольні напої у великих, можливо, летальних, кількостях. Для них це було як спорт та релігія. Чи були вони релігійними людьми в прямому сенсі слова історія замовчує, але те, що вони вірили у силу сп'яніння – точно. Вони пили так три доби, допоки Максиміліан не відправився далі борознити море. Думаю, що пірат Мавпа здивував її, бо, зрештою, він не був зовсім alkoholic, pyanitsa чи gulyaka – він знав історію та анекдоти про кума, вмів читати, мав інвайт у Clubhouse та розбирався в алкоголі. Він розповів їй історію створення рому, зрозуміло, що свою історію рому, але цього вистачило, аби вона не взяла з нього за частування ні песа, ні канадського долара, ні лея.
– Історія була такою, – каже пірат, – раби помітили, що під палючим сонцем тростинний сік отримував здатність valyty. Рєбята значить, отримували перший спирт із цукрової тростини. Вони переганяли його, робили концентрованим, фільтрували від домішок та отримували міцний, солодкувато-ароматний алкоголь. Це не був ще ром, проте і Рим не один день будували. Через те, що він не псувався, а ми, bezoomny пірати, – показав він пальцем на себе, – хочемо та можемо пити, почали брати його в море. Напій вбивав мікроби, спрагу та нас. Через те, що якість у нього була сумнівна, а міцність фатальна – його пили лише маргинали. Він продавався всюди, його давали морякам у щоденний раціон і взагалі поступово ром став продуктом, поганим, але продуктом. Із часом, Боже, королеву чи короля храни, іспанці почали інвестувати у промисловість рому, запропонувавши babki тому, хто покращить напій. Тут з’являється такий-собі senior Бакарді, який знайшов спосіб виготовляти якісний продукт і змінив історію алкоголю як такого. Він експерементував, – Мавпа протянув склянку із темним ромом жінці, – брав концентрований спирт із тростинного соку, чистив напій через вуглеві фільтри, витримував у бочках із дубу, як і бурбон, культивував якісь магічні дріжджі і т.д. Пішло-поїхало. Це сталося у 60-х роках XIX століття, з того часу ром такий, – Макс перевернув склянку із напоєм та закурив.
– Мавпа, за легендою, – каже кок, наливаючи нам вино, – зробив все-таки їй пропозицію, але як там було вже ніхто не знає. Знаємо достеменно, що скінчив життя на шибениці, а власниця стала серйозною бізнесвумен, відкрила ще мережу барів, борделів, готелів та розробляла посадові інструкції для наступних поколінь.
– Чекай, – кажу я дівчині, що сидить у мене за баром, – виходить, до того, як приїхав Бакарді, пірати, моряки, раби, селяни, бідняки пили міцний, темний ароматичний самогон? Ну, грубо кажучи.
– Виходить, що так. Сік переганяли та пили. Ароматика та смакові якості власне від цього, – відповідає вона мені. – А коли приїхав Бакарді, то виготовлення рому змінилося. Він створив ром світлий, легкий та чистий від домішок. Цебто, власне виготовлення соку не змінилося: подрібнення та пресування цукрової тростини, додавання дріжджів та бродіння. Потім гнати і гнати. Далі за класичною схемою: витримка, купажування та розлив по пляшкам. Ну ось, – киває у бік пляшок, – яка різниця між цими двома ромами, ти знаєш?
– Ну, бренди, насправді, теж багато чого можуть пояснити за алкоголь, – беру в руки дві пляшки. – Оцей, у лівій, це іспанський ром з Куби, а цей, у правій, – англійський ром з Ямайки. Ще є…
– І ще французький, тебе хотіла перевірити, я в курсі:
Англійський rum виготовляють із тростникової патоки методом «pot still» – технологія у мідних чанах, яка дає змогу отримати сировину-спирт з подальшою модифікацією: додавання пряностей, витримка у різних видах бочок. Такий ром густий, концентрований та виразний. Як правило, виготовляють на Ямайці, Барбадосі, Тринідаді та Тобаго.
Іспанський ron, на противагу анлійському, за текстурою ненав’язливий, прозорий, а за смаком – обережний, легкий, солодкуватий та шовковистий. Така відмінність через вуглеві фільтри у виробництві та постійну непреривну перегонку у кубі. Зазвичай, виготовляють на Кубі, Пуерто-Рико, Домінікані.
Французький rhum найбільш вичурний та витратний через свою «сільськогосподарську» технологію виробництва. Для такого рому використовують лише цукрову тростину та дистилюють у спеціальних для цього посудинах. Смак сухуватий та тягучий, проте одночасно фруктово-квітковий із кавовим післясмаком. Такий ром виготовляють на Гаїті, Мартініці, Гваделупі.
Вона замовила Май-Тай. Зустріла якогось знайомого, я бачив як він на неї дивився. Зрештою, на неї всі так дивилися. У неї були всі можливі варіації пробиття вух у хрящі та подовжене каре. Як вона говорила, як вона дивилися, як вона тримала трубочку. Вона була всім та нічим одразу, наче колективна матриця малювала її, наче вона була тієї жінкою у червоному, хоча вона була тією дівчиною у білих хуарачи. Смерть не дозволяє робити паузу, потрібно дивитися на неї та роботи їй коктейль. Вона підходила до кожного столика та розповідала історію. Можливо, це історії про її подорожі Індокитаєм, можливо, про її архітектурні досягнення у країнах першого світу, можливо, вона хвалилася своїми алкогольними перемогами над внутрішніми принципами та зовнішнім страхом. Коли вона говорила, то люди втрачали плин часу та розуміння навколишнього. Вони втрачали себе та ставали нею, ставали частиною її білої оверсайз футболки. Замри та помри. Помри та здивуй.
Я знав, що вона знає історію про «Mai tai roa ae» – «не від цього світу». Знав, що вона знає про Трейдера Віка, який створив цей коктейль у 1940-ві роки і назвав його на честь гостей бару з Таїті. Я знав, що вона знає про тікі-культуру і безкінечність рецептів цього коктейлю. Вона знала все. Знала мою біографію та за яку футбольну команду вболіваю, знала, що я роблю у четвер зранку та якої фірми соєвий соус я використовую, знала дати моїх дедлайнів та улюблений жанр музики. Вона знала, як я дихаю. Замри та помри. Помри та здивуй.
Вона зробила переможний круг баром та повернулася за барну стійку. Карі очі виглядали кожен мій жест руками. Я не знав, який Май-Тай їй зробити. Скільки у неї сережок у вусі, стільки я знав варіацій цього коктейлю. Але я знав, що хочу такий Май-Тай, як вона, такий, як вона кусає себе за нижню губу, такий, як її червона помада. Хотів, аби вона випила частину мене.
Взяв хайбол, закинув туди дзвіночки та поставив прямо перед нею. Охолоджуючи стакан, я говорив щось настільки дурне та незрозуміле, наскільки дурне та незрозуміле може сказати лише чоловік жінці, яка подобається. Ну про погоду, наприклад чи про плани на літо. Починаю збирати коктейль у шейкері: потрібно два види рому, амарето, сік лайму, фреш апельсину, тріпл-сек, медовий сироп – а там як вийде. Наливаю у шейкер світлого рому 40 мл та 20 мл золотого. До речі, про золотий та світлий ром:
Світлий (білий, прозорий) ром – напій, який залишається без кольору, навіть після певної витримки. Саме цей ром, зазвичай, використовують у коктейлях через легкий смак та м’якість. Іноді цей різновид алкоголю витримується до 18 місяців у дубових бочках та проходить додаткову фільтрацію для повернення «білого» кольору.
Золотий (янтарний) ром має таку назву через свій золотистий насичений відтінок, що досягається завдяки півтора-дворічній витримці у (зазвичай) дубових бочках та відсутністю подальшої фільтрації. Такий алкоголь смакує у чистому вигляді, хоча також може бути у складі коктейлю. Смак щільніший, ніж у світолого, хоча виробники експеремнують і обирають різні види бочок, до прикладу, від хересу, які впливають на подальшу насолоду.
Темний (неґро, чорний) ром – найбільш витриманий та найбільш ароматний. Може бути коричневим, чорним та навіть червоним. Густий, духмяний, пекучий, фруктово-ванільний, кавово-шоколадний, квітково-карамельний і так далі. Витримується три та більше років у різних бочках.
Пряним (spiced or flavored) ромом може бути будь-який із трьох зазначених. Цей різновид виготовляють за допомогою додавання спецій, ароматних трав, коренів та фруктових есенцій. Має більш приправлений смак, ніж зазвичай.
Вичавлюю до рому 20 мл соку лайму та 15 мл фрешу апельсина. Також наливаю по 15 мл амарето та тріпл-секу. Додаю одну барну ложку медового сиропу. Зверху даю кілька крапель ананасового соку з консервованої банки. Шейкую, паралельно зливаю зайву воду у склянці. Заливаю у стакан через стрейнер, зверху доливаю деш газованки. Перемішую. Прикрашаю апельсином на прикольній декоративній парасолі. Дві обрізані соломинки.
– S`il vous plaît, mademoiselle!
– Merci, merci.
Вона пробує. Замри та помри. Замри та помри.
– Блін, коктейль наче поцілунок вночі, коли ноги в мокрому піску, на тілі біла не випрасувана сорочка, а поруч пляшка хорошого білого сухого, десь на фоні «Toto – Africa»… Так, це смачно.
Забув поставити під коктейль серветку. Пишу на серветці: три-вісім-нуль і три крапки. Протягую їй. Вона дивиться. Замри.
Смакував Вадим Герман
Ілюстрації Дмитра Рихлюка
