Повернення українського художника Тараса Полатайка до рідних Чернівців розбурхало спокійне містечко. І не лише самим поверненням, а й відкриттям центру сучасного мистецтва під символічною назвою «Бункер».
Саме зараз тут проходить «Гібридна виставка», де виставлені роботи митців із трьох дотичних країн: України, Польщі та Росії. Дотичних не в сенсі кордонів, а в сенсі гібридної війни.
"У свої проекти я включаю роботи, які природно органічно народжуються в процесі, в майстерні, не на замовлення".
Тарас Полатайко
Тимків створив свої роботи в окопах. І нам по скайпу він розказував, що ці роботи зроблені на картоні з коробок з-під куль. Цей процес допоміг йому не зійти з розуму.
А хто ще з художників, чиї роботи тут представлені, перебували на Сході?
Є робота анонім. Це дівчинка 14 років, яка проживає на Луганщині. Цю роботу вона подала на конкурс у школі. Але там її малюнок на конкурс не взяли з таким формулюванням – брак толерантності. А потім вона її подарувала українському солдатові. Я зв’язався з Володимиром Фітьо, який мав оригінал. Він привіз малюнок у Київ.
З чого складається виставка?
Є три щоденники. Перший – щоденник Таркавіан, це художник із Любліна. Він щодня дивився телевізор і фіксував свої враження. Він якби відсторонений, іронічний. Тобто комфортно сидить собі в Любліні і дивиться на війну по телевізору.
У Влади Ралко, київської художниці, це те саме, у той самий час, тільки рефлексія із Києва. Почався «майдан» і вона почала робити цей щоденник.
А от Ігор Паначєвний – це погляд із Петербургу. Він придумав собі такий псевдонім, уявляв, що малює дитина. Тобто створює роботи через очі Льоші Ступіна, який на справді є його племінником. В його роботах зображено, як свідомість дитини реагує на все, що показують по російському телебаченні.
На даний момент Паначєвний у Каліфорнії. Його почали «чмирити», бо він малював і одразу постив свої роботи на фейсбук. Його аккаунт заблокували. А в Каліфорнії він попросив політичний притулок.
Ідемо далі! В такій маленькій кімнатці висить 3 портрети бійців АТО із твого великого проекту «Війна 11 портретів». Як ти створював цей проект?
Минулого року я приїхав з Канади у Київ. Ми тоді постійно курили, всі на нервах, тому що фронт суниться сюди. Чи буде завтра над Києвом бомба, танки? Оці всі розмови, пам’ятаєш? Усі перебували в такому стані. На таких перекурах разом із Національним художнім музеєм починаємо працювати над проектом, який у планах був давно. Але в реальності ми говоримо про війну.
Я ще одну штуку про війну зрозумів, що вона тобі не дає зосередитися, як вампір на себе тягне постійно. Якогось дня я прийшов і кажу, слухайте, постійне з’їжджаємо на війну. Давайте легітимізуємо цей стан. Я запропонував, щоб ми відклали проект, який був до цього.
Тоді я пішов у військовий госпіталь у Києві і просто записав інтерв’ю. Тут важливо було те, щоб я нічого не викидав. Я підходив до хлопців і питав, щось мені скажеш і даш сфотографувати себе на портрет? Пояснював, що ми збираємо гроші для поранених. Все, що вони наговорили – ні слова не вирізано.
"Я ще одну штуку про війну зрозумів, що вона тобі не дає зосередитися, як вампір на себе тягне постійно".
Тарас Полатайко
В перший день було просте питання, що зараз найбільше не вистачає в АТО? Власне всі ці 11 інтерв’ю з цього і починаються. Виходить, що пройшов уже рік і зараз це живий зріз. Ця виставка відкрилася в національному художньому музеї, як благодійна виставка по збору коштів для поранених.
Що не змогли привезти на «Гібридну виставку» до Чернівців?
Деякі художники випали, на жаль, тому що «Бункер» бідний і немає плазм. Випала «Відкрита група». У «Відкритій групі» був класний проект. Ми взяли інтерв’ю у двох бабусь. Одна – біженка з Волинської трагедії. Вона полька, живе біля німецького кордону. Поїхали туди, записали інтерв’ю – просто спомини. Просили, щоб вона згадала, як виглядала її хата, яку вони змушено покинула. І записали нашу бабцю з Луганська. Вони сидять, згадують цю хату і щось там намагаються малювати.
Ще були макети, вони відтворили їхні будинки. «Відкрита група» була включена в цю виставку. Виставка з Любліна приїхала з Києва, а звідти сюди.
Куди далі?
Якщо хтось захоче показати – я із задоволенням. Поки що ні з ким не зв’язувався, але якщо якісь музеї чи інституції запрошуватимуть, то поїду далі.