Завдяки цьому проекту сьогодні ви можете знайти на стінах чернівецьких будинків котиків у книжковій шафі, пательню із яєчнею або веселку, по якій гуляє чорний кіт. Хто вони такі, люди з «Містомалювання», та з чого усе почалося? Читайте у нашому інтерв’ю з Танею Марценюк та Діаною Целюк. 

У  кого з’явилась ідея створити проект «Містомалювання»?

Діана: Ідея створити щось подібне з’явилася в Олексія Каспрука. Про це він сказав Христі Венгринюк. Але вона кудись їхала з міста, тому написала у Facebook, що потрібні волонтери. Можливо, якби так не склалися обставини, ми би й не брали участь у цьому проекті. У наші обов’язки входить усе. Спочатку ми думали, що маємо просто організовувати зустрічі та вирішувати дрібні проблеми та деталі, але згодом виявилося, що маємо робити майже все. 

Як реагували перехожі та жителі будинків, де ви малювали?

Таня: Загалом залишали позитивні відгуки, коли бачили, що малюємо щось гарне.Також нас пригощали кавою та пиріжками. Коли були тільки штрихи, то питали, що ми робимо. Одна жіночка казала, що візьме сапу і все поздирає. У таких випадках ми говорили, що це офіційний проект. Була ще жінка, яка казала, що викличе поліцію. Ми були не проти, але через утому сказали їй: «Нічого що протягом року на цій стіні була реклама наркотиків?»

Діана: Було й таке, що до нас підходили і казали: «А давайте ви нам намалюєте назву нашої фірми, а я вас кавою пригощу, або водичкою... для фарби».

Хто давав вам дозвіл в міській раді на реалізацію цього проекту? 

Діана: Коли проект почався, Каспрука змістили з посади мера. У нас не було якогось офіційного документу, він просто сказав, що в разі проблем бере відповідальність на себе.

На яких вулицях можна знайти ваші малюнки?

Таня: У нас є список, ми писали звіти кожного разу Христі. Але спочатку була ідея створити флешмоб, аби люди самі шукали ці малюнки і поширювали у соцмережах. Але через маленьку кількість підписників у Instagram це не набрало популярності.

Якими фарбами ви малювали та за чиї кошти?

Таня: Фарби купуємо за особисті кошти Каспрука. Спочатку були масляні фарби, ті що нам дала спочатку Христя. А потім я вигадала взяти звичайну фасадну фарбу, барвники і ґрунтовку та розвести їх. Це було дешевше, зручніше, а колір був яскравішим.

Чи заважала погана погода творчому процесу?

Таня: Одного дня було тепло, але раптом почався дощ. Тоді ми боялися, що не встигнемо. Хоча Діана кинула у загальний чат, що буде дощ, але художники все одно прийшли. Написали, що прийдуть малювати і в дощ, і в сніг, і в день і вночі. У той день прийшло найбільше людей. Ми намалювали величезного рудого кота і синього пса.

Скільки часу ви витратили на один малюнок?  

Діана: Кожен може малювати по-різному. Щось за півгодини, щось за кілька днів. Важко сказати, залежить від масштабу та людини. Бувало, що художник почав один малюнок, і пішов завершувати інший. А одна дівчинка малювала найдовше, бо вона перфекціоністка. Вона могла вирівнювати одну лінію два дні. Вона молодець, але мені було її шкода. Там, де я не бачила недоліків, вона бачила все.

Чи брали участь у проекті випадкові перехожі?

Таня: В арці, трохи вище вулиці Кобилянської, є два малюнки, виконані в одному стилі. Арлекін на початку, та квітка в кінці арки. Та дівчина була не дуже говіркою. Просто прийшла, взяла фарби і почала малювати.

Ще був випадок, коли малювали полицю з книжками, троє малих хлопців підійшли, почали все роздивлятися, розлили нам фарби. Але потім приєдналися і навіть малювали з нами.

Чи сподобався вам цей проект?

Діана: Так, це хороший досвід. Навіть певний антистрес. Ти приходиш на одну локацію, стаєш поруч з художниками і тебе заспокоює процес малювання.

Чи знали ви наперед те, що будете малювати?

Таня: Нам сказали лише намалювати орієнтовно 25-30 малюнків, а от яких - обмежень не було. Одні змальовували картинки з інтернету, хтось малював щось своє, а хтось дивився на відпавшу штукатурку і бачив там вже якогось звіра. Бувало дивимося на стіну, і вже розуміємо, що тут має бути книжкова шафа. Взагалі, це мали бути маленькі малюнки, але всі художники хотіли великі. Був тільки один малюнок, який ми не узгодили.

Які були етапи створення малюнку?

Таня: Знайти локацію, зробити ескіз, підібрати фарбу, і в бій! Найважче, це підібрати фарби, бо боїшся, аби штукатурка витримала. Бувало, почнеш малювати, а разом із кісточкою вириваєш шматок штукатурки. І треба заново. Потім ми купили наждачку, і я стала маляром-штукатуром, і стало легше.

Чи зафарбовували ваші малюнки?

Діана: Такого ще не було. Але було передбачувано, що щось домалюють. Від цього в однієї художниці був стрес. На її гітарі домалювали струни, а на дереві – листочки трохи світлішою фарбою. Був сніг із дощем, але вона сиділа і все те виправляла.

Де закінчується вандалізм та починається мистецтво?

Таня: Ви прочитали той коментар?

Діана: Мені здається, мистецтво починається тоді, коли починається естетика. Людям, які проходили повз, сподобалося. Тобто, ми ж не валимо їхні будинки, а робимо їх естетичними. Вандалізм закінчується там, де починається естетика. А де естетика – там мистецтво.

Як довго тривав проект?  

Таня: Він почався 20 жовтня, і завершився у кінці листопада 2018-го. Тривав більше місяця. Я не знаю, чи будуть його повторювати, але ми би дуже хотіли. Це було цікаво. Спочатку проекту я приходила у пальто, така вся нафарбована. А потім брала якусь парку, зав’язувала волосся, навіть забувала розчісуватися, як проснулась, так і ходила. В одній руці я тримала валик, в іншій відро з фарбами, на якому ще одні стаканчики і кісточки. Я була вся у фарбі, а мені на зустріч шпацерують знайомі «при параді».

Що сталося із пташкою, яку ви рятували?

Таня: Її знайшла художниця-веганка, коли ми шукали локацію. Вона одразу підняла її, і віднесла до дівчини, яка займається реанімацією пташок. Увесь день ми рятували пташку, але, на жаль, вона не вижила.

Чи хотіли би ви продовжити проект?

Таня: Ми би дуже хотіли, але нам нічого не кажуть. Свій проект ми не можемо почати, бо потрібні спонсори. 

Діана: Та чим ми будемо прикриватися, коли знову спитають: «А що ви тут робите?»

Спілкувалась Галина Волощук
Фото Василя Салиги