Бейкер Ділл (Меттью МакКонахі) обожнює рибалити на своєму судні неподалік острова Плімут. На дозвіллі він світить голим торсом, зазирає у бар або до своєї коханки (Дайани Лейн) і хоче зловити «тунця своєї мрії». Загалом, чоловік задоволений своїм життям і працею у вигляді розваги туристів. Проте одного дня до нього звертається екс-дружина Карен (Енн Гетевей), яка свого часу кинула Бейкера заради стосунків з мільярдером (Джейсоном Кларком). Вона скаржиться на свого жорстокого бойфренда-багатія (який неочікувано виявився садистом), і наймає колишнього у якості кілера за вельми пристойну суму. З часом Ділл розуміє, що це заплутана і неприємна справа.
Незважаючи на зірковий каст (основний пул акторів – як мінімум лауреати «Оскара»), фільм не зміг привабити широку аудиторію. Річ у тім, що він схожий на невиразну інді-стрічку з психологічним підтекстом. Синопсис не заохочує до перегляду, а промо-кампанія скоріше проводилась за принципом «Хей, у нас тут суперстари на ведучих ролях, еротичні сцени, Іракські флешбеки, глюки, «оце так поворот» і море недомовок». Також Меттью МакКонахі як володар титулу «Найбільш переоцінений актор» за версією «Forbes» міг вкотре лише підписатись на неякісний проект. Тому вестися на присутність кумира у фільмі щодня стає дедалі ризикованіше. Зрештою, критики рознесли «Море спокуси». Певно, навіть «Веному дісталось менше». Та й переклад оригінальної назви «Serenity» залишає бажати кращого.
Спершу стрічка видається дуже нудною. Це той випадок, коли режисер натякає: «Потерпіть, народ. Я тут флер натягнув. Скоро все проясниться». Усередині фільм різко змінює жанровий курс. Глядач мучиться в очікуванні, і, зрештою, третій акт обламує його банальним і очевидним посилом. Діалоги абсурдні і прісні. Останніх ентузіастів добиває акторська гра. Під час перегляду складається враження, що міміку Енн Гетевей та Меттью МакКонахі змило у море. Увесь фільм вони ходять з кам’яними виразами, інколи здіймаючи брови чи смикаючи нерви. Меттью МакКонахі тільки й робить, що дивиться у далечінь і потягує цигарку. Джейсон Кларк виконав стереотипного негідника-збоченця. Незрозуміло, як режисеру вдалося досягнути такої дивовижної байдужості, але у цьому він однозначно профі.
«Море спокуси» вийшло дуже лінивим і невизначеним (плутанина з жанрами виснажує і без того не довгий хронометраж). Ні режисер, ні сценарист, ні актори не доклали належних зусиль, аби глядач зміг насолоджуватися кіно. Кожен елемент стрічки зроблений «на відчепись». Фільм не здатен викликати яскравих емоцій. Кінцівка пробує пояснити це картонне дійство по схемі, схожій на «Початковий код» і на ще один дуже популярний фільм із Джимом Керрі. Тільки от сюжетні повороти по своїй безглуздості можуть змагатися хіба що зі Ш’ямаланом. Режисер «Моря спокуси» Стівен Найт однозначно має щось спільне із ним. Заявлена концепція разом з її умовностями все одно не виправдовує дурість сюжету і халтуру акторів. Демонструючи нові технології, Стівен Найт тільки знецінює їх своїми консервативними висновками. Крім того, не можна одним маневром скасувати сумбурність оповіді та нелогічність сценарію. Розв’язка не варта глядацького терпіння та страждань, пережитих за всі акти.
Дивився Дмитро Сидоренко